МАЛОПОЛОВЕЦЬКЕ

кадри із фільму "Батальйони просять вогню"

Продовжуючи тему українського кіно, розпочату в попередньому номері, ми вирішили відшукати інформацію про ті села, які стали кінозірками. У поле нашого зору, а свого часу й в об’єктиви кінокамер, потрапило село Малополовецьке. Йому серед інших поталанило чи не найбільше – Малополовецьке заявило про себе на весь Радянський Союз, а потім й на пострадянські держави, з трьох історичних кінокартин: «Незабутнє», «Батальйони просять вогню» та «Дев’ять життів Нестора Махно».

Редакційне авто проїхало табличку, де чорним по білому було написано – Малополовецьке. Пару невеличких, відзначених часом хатин теж залишилося позаду й тепер ми спускалися вниз до греблі. Праворуч - став, ліворуч – хата на пагорбі. Пан Микола – наш перший випадковий знайомий – пасе корову близ води. «Дядьку, де тут кіно знімали? - запитую, а він мені: - та тут і знімали… Біля озера й отам, ви проїхали, коло широкої криниці з журавлем. «Незабутнє» звалося. Але мене тоді не було, я в армії був, а то б вам більше розказав».

Ми рушили далі – на пошуки того, кому ні армія, ні що-небудь інше не завадило стати героєм культового фільму. Вказівник радив їхати праворуч – до центру, що ми, власне, й зробили. Однак не далеко довелося блукати – інтуїтивно відразу віднайшли правильний двір і потрібних людей.

«Ви щось знаєте про фільми, які у вас знімалися?» – цікавлюся в молодого чоловіка з лопатою в руках, який нещадно прочищає чорнобривці. «Та був «Незабутній». Там його знімали біля ставу, Біленьким зветься, й широка криниця поряд», - інформує він, а потім, покликавши матір, перекладає розповідь на її жіночі плечі.

«Тоді мені ще сім років було, – почала розповідати Тетяна Григорівна. – Мама моя брала участь в тому фільмі, а коли знімали біля широкої криниці, то й мене брали. У воду залазила – 3 рублі мені платили. Але то вам краще мати моя розповість», - закінчила жіночка, й після деяких умовлянь погодилася провести нас до тієї хати, де знімали культовий для Малополовецького фільм.

Марія Мороз не могла не розповісти про те, що відбувалося 51-го року мало чи не на її подвір’ї. «Тут наше жито було, то витовкли мені все… Бомби рвались, тут я з дитиною, Людою малою, а воно як рвоне!.. – пригадує Марія Іванівна. - Там трохи далі знімали як розпинали тих пілотів… Тут шашки рвались димові, а ми тікали по соші. Мітя тут, покійний, набрав гарбу дітей, поганяє з тими дітьми… Уже бабів немає – з клумаками біжать-біжать… Кругом знімали – й коло млина, та я вже туди не ходила…» Марія Іванівна не просто відтворила події більш ніж 50-річної давнини, а й попросила сина показати, де саме росло те витоптане жито й де була славнозвісна соша.Милуючись заходом сонця з двору пані Марії, згадала про ще одну місцеву кінострічку – «Батальйони просять вогню», зняту 1985 року. Здавалося б, про цей мистецький твір повинно знати більше людей, однак все, чим змогла поділитися Марія Іванівна, це лише сухі фрази про сільський полігон: «Знімали на полігоні. Тільки не все, а деякі кадрики: корови бігли, коні…»У такому разі на більше стосовно третього зі згаданих на початку фільмів сподіватись не доводилось. І хоча «Дев’ять життів Нестора Махно» був знятий всього якихось-там 4 роки тому – 2007 року – місцеві жителі знали про нього найменше.

Малополовецьке вгадується тут лише епізодично, тому й не дивно, що власне жителі села нічого конкретного не можуть сказати. Навіть місця зйомок важко було знайти, не кажучи вже й про кінозірок-місцевих.

Чи то в старшого покоління пам’ять краща була, чи то молоді не цікаво знати про тихі звершення свого села, але факт залишається фактом: про те, що 2007 року Малополовецьке вкотре приймало кіногостей, знає чи не лише Вікіпедія. Сподіватимемося, що наступний «рейд» не залишить байдужими ні мешканців, ні їхню пам’ять.

Джерело - http://archive.is/EExgw